Голландське Віровизнання

Стаття 1: Існує лише один Бог.

Ми всім серцем віримо і сповідуємо вустами, що існує тільки одне просте і неподільне духовне єство, яке ми називаємо Богом: вічне, незбагненне, невидиме, незмінне, безмежне, всемогутнє, досконало мудре, справедливе, добре, яке є невичерпним джерелом усього доброго.

Стаття 2: Яким чином Бог являє Себе нам.

Ми пізнаємо Його двома способами.

Перший: спостерігаючи Боже твориво і те, як зберігається і управляється всесвіт, бо він перед нашими очима подібний до чудової Книги, в якій усі творіння, як великі й малі літери, які дають нам можливість бачити те, що ми не можемо бачити про Бога: Його вічну всемогутність і Його Божественність. Як сказав апостол Павло у Рим. 1:20, цього достатньо, щоб переконати людей і залишити їх без виправдання.

Другий: Він для нас усе більше відкривається в Своєму Святому Божому Слові настільки, наскільки це потрібно нам знати в цьому житті для Його слави і для спасіння Його дітей.

Стаття 3: Написане Слово Боже.

Ми визнаємо, що Слово Боже ніколи не було написане чи звіщене з волі людини, але від Бога звіщали мужі, натхнені Святим Духом, - як говорить Петро.

Згодом наш Бог - оскільки Він особливо піклується про нас і наше спасіння - наказав своїм слугам, пророкам і апостолам, записати Своє відкрите Слово, і Він Сам навіть написав Своїм перстом дві скрижалі Закону, тому ми називаємо це записане Слово Святим і Божественним Письмом.

Стаття 4: Книги Канону.

Ми розпізнаємо в Святому Письмі дві частини: Старий і Новий Заповіти. Вони є Канонічними книгами, які взагалі не підлягають спростуванню.

У Церкві Божій є список (перелік) таких книг. У Старому Заповіті: п’ять Книг Мойсея - Буття, Вихід, Левит, Числа, Повторення Закону; Книги Ісуса Навина; Суддів і Рути; дві Книги Самуїла і дві Царів; дві Книги хронік, які називаються Параліпоменон; перша книга Ездри; Неемії; Естери; Йова; Псалми Давида; три Книги Соломона - Приповісті, Проповідника, Пісня Пісень; Книги чотирьох великих пророків - Ісаї, Єремії (і Плач Єремії), Єзекіїля, Даниїла; інших дванадцяти малих пророків - Книги Осії, Йоіла, Амоса, Овдія, Йони, Михея, Наума, Авакума, Софонії, Огія, Захарії, Малахії.

У Новому Заповіті - чотири Євангелії: Матвія, Марка, Луки, Івана; Дії Святих Апостолів; чотирнадцять листів апостола Павла - до римлян, два до коринтян, до галатів, до ефесян, филип’ян, колосян; два листи до солунян, два до Тимофія; до Тита, Филимона і до євреїв. Також сім листів інших апостолів: один - Якова; два - Петра; три - Івана; один - Юди; і Об’явлення апостола Івана.

Стаття 5: Авторитет Письма.

Ми приймаємо всі ці книги (і тільки ці), як святі й канонічні, щоб на них направляти, ґрунтувати і утверджувати нашу віру. І ми без усяких сумнівів віримо всьому, що в них написано не лише через те, що Церква приймає їх і вважає такими, але передусім через те, що Дух Святий свідчить у серцях наших, що вони Божі, і вони самі змістом своїм доводять, що послані від Бога, бо навіть сліпі можуть помітити, що передречене в них справді здійснюється.

Стаття 6: Відмінність між канонічними і неканонічними Книгами.

Ми відрізняємо ці Святі Книги від апокрифічних, а саме: третя і четверта Книги Ездри; Книги Товита, Юдити, Мудрості, Ісуса Сираха, Варуха, книга-додаток до історії Естери; Молитва трьох дітей у печі; історія Сусанни; історія Белли і Дракона; молитва Манасії і дві Книги Маккавеїв.

Звичайно, Церква може читати ці Книги і вчитися з них, наскільки вони гармонують з Канонічними Книгами. Але вони не мають такого великого авторитету і сили, щоб підтвердити будь-який постулат віри чи християнської релігії. Вони ажніяк не спроможні применшити авторитет інших Святих Книг.

Стаття 7: Досконалість Письма.

Ми віримо, що в цьому Святому Письмі міститься досконала Божа воля. Все те, у що повинні вірити люди для свого спасіння, достатньо викладено в ньому.

Оскільки справжній спосіб служіння, якого Бог вимагає від нас, досконало описаний у ньому, то ніхто, навіть апостоли чи анголи з небес, - як каже Павло, - не може навчати інакше, ніж так, як вчить нас Святе Письмо, бо заборонено віднімати щось чи додавати щось до Слова Божого. Отже, вчення Письма досконале і достатнє у всьому. Людські писання - незалежно від ступеня святості їхнього автора - не можуть замінити Святого Письма. Так само не можуть замінити правду Божу ні людські звичаї, ні кількість людей, ні вік, ні собори, ні декрети, ні рішення, бо істина є вищою за все інше. Всі люди від природи марнотні й говорять неправду. Тож ми відкидаємо всім серцем усе, що не гармонує з цим досконалим правилом, якого нас навчали апостоли, кажучи: “Випробовуйте духів, чи від Бога вони”. А також: “Коли хто приходить до вас, але не приносить цього вчення, не приймайте його в дім і не вітайте його”.

Стаття 8: Бог єдиний у Своїй сутності, але має три Іпостасі.

Згідно з цією істиною і Словом Божим ми віримо тільки в єдиного Бога, Який є однією сутністю, має три Іпостасі, реальні, істинні й від вічності відмінні за їхніми власними невимовними властивостями, а саме: Отець, Син і Святий Дух. Отець є причиною, початком і джерелом усього видимого й невидимого. Син є Словом, Премудрістю і Образом Отця. Святий Дух, Який походить від Отця і Сина, є вічною Силою і Владою. Внаслідок цих відмінностей Бог не поділяється на трьох, бо Святе Письмо навчає нас, що Отець, Син і Святий Дух кожен має особисте існування, відмінне за своїми властивостями, але таким чином, що ці Три Іпостасі є тільки одним Богом. Тож очевидно, що Отець не є Сином, ані Син не є Отцем, так само як Святий Дух не є ані Отцем, ані Сином. Однак Іпостасі, хоча й відрізняються між собою, не розділяються й не змішуються; бо не Отець узяв на себе тіло і кров і не Святий Дух, але тільки Син. Отець же ніколи не був без Свого Сина чи Свого Святого Духа. Бо Ці Троє є вічні й мають одну сутність.Серед них немає ані першого, ані останнього; бо Вони всі єдині в істині, силі, доброті й милосерді.

Стаття 9: Біблійні докази Трійці.

Про все це ми дізнаємося як із свідчень Святого Письма, так і із відповідних діянь трьох Іпостасей, і особливо тих, які ми зазнаємо на собі. Свідчення Святого Письма, які призводять нас до віри в Святу Трійцю, записані на багатьох сторінках Старого Заповіту.

Згадаймо найхарактерніші з них. У книзі Буття 1:26-27 Бог говорить: “Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою.” Так Бог “на Свій образ людину створив, на образ Божий її Він створив, як чоловіка та жінку створив їх.” Також: “Ось став чоловік, немов один із Нас.” Зі слів Божих “Створімо людину за образом Нашим” випливає, що існує більше, ніж одна особа Божества; коли ж Він говорить “створив Бог,” це означає, що існує лише один Бог. Правда, Він не говорить, скільки осіб існує, але те, що здається дещо незрозумілим у Старому Заповіті, стає дуже зрозумілим у Новому.

Бо коли наш Господь був охрещений у Йордані, люди почули голос Отця: “Це Син Мій Улюблений, Якого Я вподобав!”; Сина видно було у воді, і Святий Дух зійшов на Нього у вигляді голуба. Таку ж форму для хрещення всіх віруючих дав Христос: “в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.” В Євангелії від Луки ангел Гавриїл так сказав Марії, матері Господа: “Дух Святий зійде на тебе, і сила Всевишнього огорне тебе, тому й Святе, що народиться, назветься Сином Божим”. В іншому місці сказано так: “Благодать Господа Ісуса Христа, любов Бога і спільність Святого Духа - з усіма вами!” Також: “Бо Тих, що свідчать (на небі) є троє: (Отець, Слово й Дух Святий, і ці Троє - Одно).” З цих цитат ми чітко бачимо, що в одній єдиній Божественній сутності існують Три Іпостасі (Особи). І хоч ця доктрина набагато перевищує усяке людське розуміння, ми все одно віримо їй на підставі Слова Божого і сподіваємося, що в майбутньому матимемо досконалі знання про це і добрі плоди цих знань на небесах.

Більше того, ми розрізняємо служіння й діяльність цих Трьох Іпостасей (Осіб) щодо нас. Отець називається Творцем завдяки Своїй силі. Син є нашим Спасителем і Відкупителем завдяки Своїй Крові. Святий Дух є нашим Освятителем завдяки тому, що Він живе в наших серцях.

Це вчення про Святу Трійцю завжди захищалося і зберігалося в справжній (істинній) Церкві від апостольських часів до наших днів, протистоячи юдеям, мусульманам, виступаючи проти фальшивих християн та єретиків таких як Маркіон, Мані, Праксей (сеас), Сабеллій, Павло Самосатський, Аріус (ій) та інших, які справедливо були звинувачені Святими Отцями.

Тож, спираючись на це вчення, ми з щирим серцем приймаємо три Символи віри, а саме: Апостольський, Нікейський і Атанасівський. А також усе, що узгоджується з ними і було схвалено отцями Церкви ранніх віків.

Стаття 10: Ісус Христос - істинний і вічний Бог.

Ми віруємо, що Ісус Христос, згідно зі Своєю Божественною природою, є Однородженим Сином Божим, існуючим вічно, народженим раніше за всяке твориво, не зробленим, не створеним, бо інакше Він був би творінням, - а єдиносущним з Отцем і вічним, “будучи сяйвом слави та образом Його сутності”, і рівний Йому в усьому. Він є Сином Божим не тільки з тієї миті, як прибрав був нашої подоби, але від вічності, як навчають нас наступні свідчення, якщо порівняти їх між собою. Мойсей каже, що Бог створив світ, а апостол Іван (Іоан) зауважує, що все було створено Словом, Яке він називає Богом. Апостол стверджує, що Бог створив світ через Свого Сина, апостол Павло каже, що Бог створив усе через Ісуса Христа. Відтак ми доходимо висновку, що Він, Той Хто названий Богом, Словом, Сином і Ісусом Христом, звичайно, існував тоді, коли Ним Самим усе створювалося. Через це пророк Михей каже: “… і віддавна постання Його, від днів віковічних”. І Він Сам міг говорити: “Поправді, поправді кажу вам: “Перш, ніж був Авраам, - Я є” і молитися: “А тепер Ти прослав Мене, Отче, в Себе тією славою, яку Я мав у Тебе перед тим, як світ постав.*” І апостол Павло каже, що Він “… не мав ані початку днів, ані кінця життя”. Отже, Він є істинний, вічний і Всемогутній Бог, до Якого ми звертаємось, Якому поклоняємось і Якому служимо.

Стаття 11: Святий Дух - істинний і вічний Бог.

Ми віримо і сповідуємо також, що Святий Дух від вічності походить від Отця і Сина. Він ніким не зроблений, ніким не створений, ніким не народжений, тільки походить від Обох. Згідно з цим Він є Третьою Особою (Іпостассю) Святої Трійці, має ту саму сутність, велич і славу з Отцем і Сином; тож Він істинний і вічний Бог, як навчає нас Святе Письмо.

Стаття 12: Про створення.

Ми віруємо, що Отець створив Словом, тобто через Свого Сина, небеса і землю, і все творіння з нічого тоді, коли вважав це за потрібне, і дав кожному з них свою сутність, (образ**) і подобу і особливе завдання для служіння своєму Творцю. Ми віруємо, що Він і зараз опікується й керує ними згідно зі Своїм одвічним провидінням і безкінечною силою для служіння людству, щоб людина, в свою чергу, могла служити своєму Богу. Він також створив добрих ангелів, щоб вони були Його посланцями і служителями Його Обранцеві. Деякі з них втратили те високе становище, для якого Бог створив їх, і зазнали вічного прокляття, але інші завдяки Божій благодаті встояли і перебувають у своєму колишньому становищі. Демони, чи злі духи настільки спотворені, що є ворогами Божими і всього доброго. Докладаючи всіх зусиль, вони зводять наклепи, сподіваючись знищити Церкву та всіх її членів і зруйнувати своїм лиходійством геть усе, тож через свою злобу вони приречені до вічного осудження, щодня очікуючи на свої жахливі муки. Тому ми відхиляємо й ненавидимо хибні погляди садукеїв, які заперечували існування духів і ангелів; а також тих манихеїв, які стверджували, що демони мають своє власне походження, і що вони злі за своєю природою, а не розбестилися.

Стаття 13: Про Боже провидіння.

Ми віруємо, що цей добрий Бог після того, як створив усе, не покинув Своє творіння напризволяще, але керує і управляє ним згідно зі Своєю святою волею таким чином, що ніщо в цьому світі не відбувається поза Його настановами. І Бог не є автором вчинених гріхів і не може бути звинувачений за них. Бо влада Його й доброта настільки великі й незбагненні, що Він управляє усім творінням і діє напрочуд мудро та справедливо навіть тоді, коли диявол і нечестивці чинять несправедливо. Ми не будемо з надмірною цікавістю намагатися збагнути те, що перевищує наше людське розуміння і наші здібності, але з найглибшим смиренням і побожністю схилимося перед праведними Божими рішеннями, прихованими від нас, задовольняючись тим, що ми Христові учні, щоб вивчати тільки те, що Він відкрив у Своєму Слові, й не переступати цієї межі. Це вчення дає нам невимовну втіху, оскільки воно навчає, що ніщо не може статися з нами випадково. Все відбувається з волі нашого напрочуд милосердного небесного Отця, Котрий по-батьківськи опікується нами й захищає нас, тримаючи все творіння в Своїй владі, так що навіть волосина з нашої голови (бо всі вони пораховані), ані горобець не впаде на землю без волі Отця нашого. Йому ми цілковито довіряємо, будучи певні, що цим Він приборкує диявола і всіх наших ворогів так, що без Його дозволу й волі вони не можуть зашкодити нам.

Тож ми заперечуємо жахливе твердження епікурейців, які кажуть, що Бог ні до чого не виявляє уваги, але віддає усе творіння у владу випадку.

Стаття 14: Про створення і падіння людини та її нездатність чинити те, що є насправді добром.

Ми віримо, що Бог створив людину з пороху земного, зробив її за образом і за подобою Своєю доброю, праведною, святою і здатною все вирішувати згідно з Божою волею. Але людина не збагнула, якої вона честі удостоїлася, якою досконалою є, тож піддалася спокусі згрішити, отже, смерті й прокляттю, дослухаючись до слів диявола. Бо заповідь життя, яку отримала, вона порушила; і гріхом відмежувалася від Бога, Котрий був її справжнім життям, спотворивши всю свою сутність, через що зазнала тілесної і духовної смерті. Ставши злою, порочною і зіпсутою в усіх своїх путях, вона втратила всі свої пречудові дари, отримані від Бога, зберігши лишень якусь крихту їх, якої цілком достатньо, щоб позбавити людину можливості заперечувати свою провину. Бо все світло в нас перетворилося на темряву, як Святе Письмо навчає нас: “А Світло у темряві світить, і темрява не обгорнула його”, де святий Іван (Іоан) називає людей темрявою.

Тому ми відхиляємо все, що вчить усупереч цьому стосовно вільної волі людини, бо людина є лише рабом гріха і не може отримати нічого, поки їй не дано буде згори. Бо хто наважиться хвалитися тим, що він сам по собі може чинити щось добре, коли Христос говорить: “Ніхто бо не може до Мене прийти, як Отець, що послав Мене, не притягне його …” Чи пишатиметься своєю власною волею той, хто розуміє, що означає таке: “… думка бо тілесна - ворожнеча на Бога”? Хто може говорити про свої знання, коли “людина тілесна не приймає речей, що від Божого Духа”? Коротше кажучи, хто наважиться пропонувати якусь думку якщо він знає, що “не тому, що ми спроможні самі по собі над чимось роздумувати, наче самі від себе, але наша спроможність - від Бога”? Тож, те, що каже Апостол, справедливе й безсумнівне: “Бог за Своєю доброю волею викликає у вас і бажання і дію.”Бо немає ані волі, ані розуміння, яке відповідає Божественній волі й розумінню, крім того, що Христос чинить у людині, як Він Сам навчає нас, коли говорить: “… без Мене не можете робити нічого.”

Стаття 15: Про первородний гріх.

Ми віримо, що через непослух Адама первородний гріх поширився на весь людський рід. Цей гріх є спотворенням усієї природи людини і спадковою зіпсованістю, якою заражені навіть немовлята, коли ще перебувають у материнському лоні; він чинить у людині всякий гріх, будучи сам у ньому коренем його. Це виглядає настільки підступно й підло в очах Божих, що достатньо для осудження роду людського. Цей гріх не знищується нічим, не викорінюється навіть хрещенням; бо гріх постійно, як вода із забрудненого невичерпного джерела тече безупинно. Незважаючи на все це, первородний гріх не ставиться в провину дітям Божим, служачи їхньому осудженню, але благодаттю й милістю Божою прощається їм. Це не означає, що віруючі можуть спокійно жити в своїх гріхах, але відчуття своєї зіпсутості змушувало б їх часто ридати в пристрасному очікуванні бути позбавленими цього смертного тіла. Тож ми відхиляємо помилкове твердження пелагіян, котрі вважають, що гріх є тільки наслідуванням.

Стаття 16: Доктрина обрання.

Ми віримо, що всі нащадки Адама були зіпсовані гріхом і прокляті через його гріх, але Бог продовжував являти Себе таким, Яким Він є, тобто милостивим і справедливим. Милостивим, оскільки Він звільняє й охороняє від цього прокляття всіх тих, кого Він, згідно зі Своїм вічним і незмінним рішенням, обрав у Христі Ісусі нашому Господі зі Своєї великої ласки без будь-якого розгляду їхніх діл. Справедливим, бо залишив інших у стані падіння й прокляття, який вони добровільно обрали.

Стаття 17: Про спасіння грішника.

Ми віримо, що, побачивши людину, яка прирекла себе на фізичну й духовну смерть та убозтво, наш благодатний Бог у Своїй премудрості й доброті пішов шукати її, знайшов і заспокоїв тієї миті, коли вона збентежено ховалася від Нього, пообіцявши, що дасть Свого Сина, народженого від жони, Який зітре змієві голову і в Якому люди будуть благословенні.

Стаття 18: Втілення Ісуса Христа.

Ми визнаємо, що Бог виконав Свою обітницю, про яку сповістив раніше вустами Своїх пророків, коли у визначений Ним час послав у світ Свого Однородженого й вічного Сина, Який набув подоби раба. Він справді взяв на Себе людське єство з усіма його слабощами, однак без гріха, бо зачатий був у лоні благословенної Діви Марії силою Святого Духа без участі чоловіка. І не тільки взяв на себе людську природу тіла, але також справжню людську душу, щоб бути справжньою людиною. Бо оскільки були загинули як душа, так і тіло, потрібно було Йому взяти для спасіння і те, і друге. Всупереч єресі анабаптистів, які заперечують, що Христос узяв на Себе людську природу від своєї матері, ми сповідуємо, що Христос подібно дітям був спільником тіла та крові; був плодом стегон Давида; насінням Давидовим по плоті; плодом утроби Марії, народженим від жони, Пагінцем Давидовим; Пагінчиком з пня Єссеєвого; з племені Юдиного; тілом походить від Юдеїв, насінням Авраамовим, бо Він прийняв це і в усьому став подібним до братів Його, крім гріха. Він справді став нашим Еммануїлом, що означає “з нами Бог.”

Стаття 19: Про єдність і відмінність двох природ в особистості Христа.

Ми віримо, що особистість Сина неподільно поєднана і пов’язана з людською природою